Самое потешное, о чем ни пишут никакие романовы и альбацы и не говорят "эхи":

"Свою последнюю ночь на этой земле Борис Немцов провел в морге. При несущихся

отовсюду воплях о том, как его любили, и сколько у него, оказывается,
было друзей, соратников, семей и детей, о которых он заботился, в
Москве, хотя бы в том же Сахаровском центре, увы, не нашлось крова, под
которым его бы приняли и оплакали самые родные и самые близкие люди в
эту самую жуткую его ночь – ночь перед похоронами...."

вот так-то

Я українка, без будь-якої суміші в крові. В роду лише українці. Таких людей, як я, Фаріон обізвала титульною нацією.
Було у мене дві бабусі. У будинку однієї з бабусь була настільна книга - вірші Тараса Шевченка. Бабуся вчила зі мною вірші - і, треба сказати, успішно. У першому класі я знала половину віршів з цієї книги. Вчителі влаштовували собі забаву. Ставили мене на стілець в учительській, на перерві, і я читала Катерину. Читала з трагедією в голосі, з виразом. Напевно, було смішно, бо вчителі ридали від сміху. Друга бабуся була інтелігентна, тиха. Весь час вишивала, робила килими на верстатов, якому було не менше ста років. На весілля бабуся подарувала мені вишитий рушник та вишиванку.
Батьки грали в самодіяльному українському театрі. Всі репетиції та вистави я проводила за лаштунками. З першого класу знала напам'ять «Кайдашева сім * я», «Чому ревуть волі, як ясла повні».
Моя сім'я дотримувалася всі українські традиції, співали українські пісні на всіх святах, вдома говорили тільки українською мовою. Закінчила українську школу.
Під час навчання в інституті була в Петербурзі. В першу чергу відвідала Академію мистецтв, подивилася курсові Шевченко, була в кімнаті, в якій він жив при академії. Про Шевченка знаю все, по крайней мере, не менше нинішніх шевченкознавців. Матеріал збирала по крихтах.

Люблю українську літературу не менше, аніж російську. Нас так вчили. Було соромно не читати. Було соромно не знати дві мови. Домашня бібліотека у мене маленька, близько 300 книг, але тільки ті, які я читала. Половина з них російською, друга половина - українською мовою. До чого я все так детально розповідаю?
Хочу запитати нацистів, які прийшли до влади після амерікосовскій Майдану: як Вам вдалося за такий короткий час, після всіх рухів, які були спрямовані на підняття національної ідеї, національного духу, патріотизму, викликати у мене алергію на український прапор, гімн, вишиванку?
Як Вам вдалося викликати у мене, українки до мозку кісток, ненависть до всього українського? Навіть не ненависть, точніше, сором за країну?
Як Вам вдалося знищити все живе, національне, що в ній було?
Як Вам вдалося за кілька місяців перетворити мою Україну в стійбище затурканих, безправних, жебраків, озлоблених людей?
Хто Вам дав право вирішувати долю країни на майдані, а не на виборах?
Ви хто? Знімайте маски!
Справжній українець не буде робити те, що принесе шкоду його Батьківщині. Справжній українець не буде радіти смертям тисяч мирних жителів.
Господа, Ви звірі, панове! Ви будете прокляті своею країною!
Українка. Бровченко Ірина Володимирівна (Лашкевич - прізвище чоловіка. Уточнюю для хворих на голову стрибунів).

Знаете, когда рядом с катастрофой в метро стоит новость о распечатке на 3Д принтере чьих-то гениталий, то крыша рано или поздно обязательно съедет. А это и есть главная задача всех медиа -свести с ума, лишить естественных точек отсчета (материнской программы) и манипулировать таким съехавшим с катушек существом или целым обществом в своих целях. Типичный пример -Украина (вся) и Россия (пока частично)