Нішо нам більше не міша:) Поряд зі мною в літаку сіла гарна жінка - мала хорошу стрижку, нігті були старанно опрацьовані манікюршею, вкриті делікатним світлим лаком з ледь помітним візерунком. Та несподівано сказала - " я оце перший раз лечу, трусюся зі страху". Я кажу - та немає взагалі нічого страшного, Ви ж на авто їздите? - Ще й як, я сама водітєль! Скорость люблю!- Ну, то це так само - лише в небі ще й безпечніше, ви ж про ДТП чуєте щодня, а літаки все ж рідко падають, - придумала я. Вона погодилася, але повела далі- я з Сумськоі області, в селі живу, але не думайте, що я тупа... З-під стильної зачіски стала проглядати проста й щира селянка, проте все ж іі планшет у руках, червоні навушники, гарний одяг доладу не випускали нагору щось таке те, за що вона вибачалася. Та хлопець, що також сидів поряд з нами, як пес, блискавично унюхав цей її комплекс, надув незначні грудні м'язи під шкіряним піджаком і поважно оголосив, що він із Харкова, літає часто, й заходився жінку навчати: як краще дихати, затискати носа, коли ій закладає вуха, куди краще покласти сумку, спитав, чи не збирається блювати, бо там є спеціальний пакетик для цього, підбивав іі взяти у стюардеси валер'янки, а краще - вина й правив далі свою науку так радісно, що було ясно - нечасто йому в житті перепадає роль бувалого. А жінка радісно зайняла позицію "меншоі", бідкалася, трохи нервово посміювалася й щедро признавалася в своєму невігластві, називаючи себе "селом неасфальтованим", й було очевидно, що такою їй просто звичніше жити, безпечніше...Так гармонійно вони почали спілкування - й навіть різниця в віці перестала існувати. Жінка прийняла на себе удар, коли він замовив два вина - підморгнувши стюардесі, що, мовляв, це не йому - а вона так хоче:) Вона не зрозуміла його слів та з готовністю винувато заусміхалася стюардесі, прикриваючи собою його бажання випити. Обоє в принципі соромилися однаково, бо вино за обідом ними сприймалося як несвітська звичка " закласти" або " бухнуть", як в принципі воно часто так складалось в новітній історіі наших соціумів . "Кажуть, коли наші летять з Туреччини, то такі п'яніііі, правда це?"- " " не наши, а русские"- " от бессовісні!".- "А я , знаєте...як Вас звать?- Юра... - Знаєте Юра, вчора все село напоїла, провожали мене. Лечу в Ніццу. Ти часом не туди? - Нєт, я по бізнесу, в Италию- Жаль, хароша компанія, так от - летить бабушка в Ніццу з зятем знакомиться::)) Гарна жінка вже зовсім впевнено почувалася, назвавшись бабушкою й селянкою, бо власний лоск іі лякав. -Ну, давай! - вона чокнулася з Юрою пластиковою чашечкою. - Розкажу тобі, хочеш? Не нагружаю? Вони знайшли одне одного, й я могла лише дрімати й слухати це, як радіовиставу. Уявляючи собі, як скоро ці милі люди , може, будуть зовсім звичні на європейських вулицях серед сотень тисяч таких випадкових перехожих-перелітних. "Добре вино! Дак слухай- моя дєвочка, вона дуже красівенька, бо неруська - в мене муж грузін! Так вона завжди, як в город ідем гребтися, стояла й розкачувалася на лопаті. Я ій все казала - ти або копай, або вчися на пятьорки, бо діла з тебе тут не буде. От вона й вчилася на пятьорки. А потом поступила, тай поіхала на год на стажіровку в Париж. І тоді каже мені через год- я, мама, назад у те, де ми живем, не вернуся. А час такий- шо шо ж робить? Мені дірєктор каже - або оддавай гроші, або хай вертається, або хай там заміж срочно виходить. А доця моя каже - який замуж? з табличкою стоятиму -"хочу заміж"? Вона в мене дєвочка порядошна. Й пятьорошниця, я ж казала. А грошей віддавать у мене нема. Словом, повезло - ходила шукала та й зачепилася на роботу, а там і з ним познакомилася. По інтернету іі подружка Ніколь його нашла. Пішли знакомиться, так та пара не сложилася. І оце поженилися, живуть. Він такий інтересний- італьянець, але всю жизнь у Ніцці, де оце вони разом тепер. Заробляє шось три з половиною тисячі, три - за квартиру оддають, але в них така робота , шо часто можна й безплатно пообідать, та шо там - щасливі вони! Говоримо з доцьою по скайпу, кажу - що робиш? Каже : читаю. - А він що робить?- Вечерю готує:) - Та ти шо!!!!! Як вечерю? Хіба ж можна? Він же муж!!!!- Мамо, каже, ми однакові, однаково на роботу ходим, однаково зайняті, то це нормально....- Ну, дивись, кажу... А сама думаю - от як воно! Наша яка ни мертва додому приходить, а зразу до плити... І знаєш, Юра, вона осущіствіла мою мичту! Я молодою все мріяла, шо якось житиму в Парижі- і от вона замість мене там! Приіду - наварю йому борщу, я й піццу знаю- в гуглі рецепти понабирала, й усе можу. У них там дворик - смішно сказать, три кущі- так сама пострижу їм, а то на садовніка гроші здають, а хіба вони лишні? Везу вина грузинського - як думаєш, хороше? І коньяку закарпатського! Йому понравиться! Бо я оте віскі ще не люблю. А який же коньяк буває, Юра? Це ж добрий... Знаю - " бонжур" і "бон апті".... Дочка потішається . А шо? Я тепер можу й вивчиться, стрємлєніє єсть, і вже нішо не мішає - вони повиростали, а я осьо в самольоті. Вона засміялася щасливо. Знаєш, тепер усе буде по-другому. От моі хлопці ну ніяк до церкви не ходять, не доходить до них - при совєцькому времені ж нільзя було. А внуки - молодці! Внучка прийде, то як хреститься, як хреститься! Юра, а можна я цю пляшечку не доп'ю, а з собою візьму? Ні? Чого? Юра став пояснювать, що через контроль не пропустять, і розлив по чашечках- єх, жаль, то б сусідам показувала, де була, шо пила. Ну, ладно, давай! так з тобою харашо летіть! Якби й по дорозі до Ніцци такий попався! Їде бабушка з зятем знакомицця!- додавала вона, як приспів. Жінка, коли замовкала й вмикала на мить свій планшет, була схожа на старшу леді, що в навушниках слухає якусь аудіокнигу, рухи іі були граційні й видавали якусь давню " породу". Молодий харків"янин слухав іі поблажливо, шукаючи пауз у її барвистому монолозі, щоби вставити яке повчання- й дивився на себе збоку й тішився своєю добротою, прикриваючи ліктем простір до мене, щоби раптом жінка не спитала чого поза ним і не порушила цю крихке торжество його величі. Парочка була чудова. Вона вже "мала стрємлєніє, і вже нішо не мішало". - Ти, Юра, кажеш , по комп'ютерах? Цей інтернет - це такая красота!!!!! Я оце не нарадуюсь!!! Як який рецепт хочу - залізу сюди й сто штук тобі на! А в мене півкухні рецептами списаними завалено! Піду в школу однесу. - Так нашо ж у школу? У них же теж інтернет! - засміявся з неі Юра. - Та ти шо, який інтернет! Там сім нещасних дітей учиться, примітивна така, забута така школа, скоро закриють... Оголосили посадку. Юра научав "бабушку", як стежити за вказівниками на трансфері, вона вже легковажно казала, що дарма - найде, як скрізь такі люди, як він. Юра отримав за політ свою дозу самоствердження й був, як після сексу. Літак підстрибнув і бухнувся грудкою на злітну смугу. Старша леді охнула й засміялася. Юра зааплодував і поважно сказав: так положено! Вона за ним заплескала в долоні весело й щасливо, бо вже все на світі знала! Вдягла гарну червону курточку, підвела губи коралловим блиском, по-сумськи заусміхалася, вставши, й попрощалася: "Щасливо вам, люди! Здоров'я й удачі нам усім!" Юра винувато подивився по боках - ну, село за один політ не виб'єш! - і поважно сказав на виході пілоту " хев е найс дей" Ми всі прилетіли в Європу. Кожен по своій справі. Не то шо п'яні руські:)))