Красива жінка – Істина відносна.
Найперша міс на конкурсі оман.
Порадниця духовним альбіносам,
коли вчиняють вірші чи роман.

У неї сукня з правди перешита,
і мозок є, завбільшки, як горіх.
І вельми зручно з нею согрішити –
вона ж сама і відпускає гріх.

Вселенська шльондра, вміє дівувати.
Під ліхтарем тупцюючи старим,
ще й святістю потрафить здивувати.
Воістину, велике діло грим!

З часів прапрадіда Гомера
аж до сьогоднішнього дня
немає кращого гримера,
ніж добросовісна брехня.

Підновлює затаскану весталку,
що продавалась біля різних ватр.
Давно пора подати у відставку.
Не ті часи. Не той театр.

Щодо святкування деяких дат...

Ліві і ліберальні українофоби часто повторюють одну і ту саму фразу: „не треба переписувати історію”. Так історію і не потрібно переписувати! Історію потрібно вивчати, досліджувати й ПРАВДИВО висвітлювати ті факти, які є історичними.

Спогади вояка Української Дивізії „Галичина” Романа Лазурко (мовою оригіналу):

„Совєтський фронт наближався помалу, але вперто. Дізнались ми, що большевики вдерлись вже на німецьку територію в Східній Прусії і зайняли перші два німецькі міста, Ґольдап і Ґумбіннен. Німці здобулись на величезне зусилля і нагальним протинаступом відкинули їх, відбивши обидва міста, та це вже було запізно. Росіяни вже погуляли. Після війни, читаючи її історію, я дізнався, що перша місцевість на території Німеччини, яку здобули большевики, буле місто Гогензальц і що там, цілком офіційно совєтська армія дістала право від свого командування "три дні погулять".

Як вони гуляли, переходить людське уявлення. Випили все, що було в місті до пиття, навіть парфюми і кольонську воду, в гімназії випили весь спірт, що в ньому роками маринувались ящірки і всяка інша слимачня учням на показ. Зґвалтували дослівно все жіноцтво, від сьоми років вгору до 65. Ґвалтували без розбору, брутально, прилюдно, на вулицях, на площах, у парках, на очах батьків, мужів і дітей.

Убивали без найменшої причини, просто, як комусь не сподобався відрух, чи лице якого-небудь німця, чи німкині. Грабували, що попало, що тільки можна було зрушити з місця. Що не можна було рушити, нищили. Чобітьми грали на фортепіянах, чобітьми роздушували молодим хлопцям ґеніталії, чобітьми поклали свою першу печатку на Західній Европі.

Ну, подумав би хто, дісталось німцям за їхню політику на Сході. Може й так, але як вояк, я мушу сказати, що це нечувана ганьба для російської армії. Нечувана і не випадкова. Я чув про заклик підписаний Ілією Еренбурґом і іншими видатними совєтськими людьми, про те, що вступаючи на територію Німеччини, все, що вони бачуть, належиться їм, зокрема було сказано дослівно: "годинники, жінки і все добро". Як я дізнався, після війни, совєтський уряд затирає сліди цього заклику, але він був друкований і оповіщений та відчитаний на всьому совєтському фронті, документи ці знаходяться в американських воєнних архівах, куди вони дістались через німецькі руки, із здобутих німецьких архівів.

Читав я багато, після війни, про німецькі злочини на Сході і я мушу сказати, що німці повели себе нечувано. Але характер німецьких злочинів обмежувався до дії поліції, зокрема Ґестапо, та до дій спеціяльних, винищувальних команд, так званих Айнзац-Коммандо. Але не зустрічався я ніде із ствердженим випадком, щоб німецька армія допускалась ґвалтів над населенням. Навпаки, німецькі вояки тримались коректно, а якщо десь німець потягнув селянинові курку, то це тільки доказує, що ці випадки були обмежені, коли люди про це пам'ятають і можуть говорити.

Не було випадку, щоб німецькі вояки ґвалтували, за це в німецькій армії була серйозна кара, а вже не до подумання було, щоб вояки ґвалтували жидівок, як то я читав в одній книжці, бо за це була додаткова кара за расове "занечищення". Я не перечу, тут і там траплялися навіть злочини, але вони траплялися всюди, наша Дивізія теж "зареквірувала" не одну свиню вже на німецькій території, але ніде німецька армія не допустилась навіть тіні чогось подібного, що робила російська армія в Західній Европі. Вистачить прочитати спогади мешканців Відня чи Берліну...

Якщо йдеться про згадані два міста (Ґольдап і Ґумбіннен), знаю про них більше, бо довелось в них побувати... Коли німецький фронт відкинув большевиків із обох цих міст, прийшов наказ, що наша сотня має виставити залогу до однієї із цих місцевостей. Підпоручник Кеґеляйн сказав мені вибрати трьох стрільців і ми поїхали легким вантажним автом до Ґольдапу, яких 35 кілометрів на схід від нашого табору. Перед в'їздом до цієї місцевості затримала нас польова жандармерія. Кеґеляйн пояснив їм хто ми є і чого приїхали. Офіцер жандармерії глянув йому у вічі.

- Маєте сильні нерви?

- Очевидно, чому..?

- Приготуйтесь на найгірше. Як ваші стрільці, в порядку? Здорові?

- Очевидно, але я не розумію цих питань..?

- Ми вас пропустимо, можете оглянути місто і тоді вирішувати, чи хочете тут стояти залогою. Їхати далі не можете, бо вулиці забарикадовні, там був бій.

Ми залишили авто під охороною жандармерії і вийшли у містечко. На око невелике, може на яких десять тисяч душ. Вулицями дійсно не можна було їхати, бо всюди стояли кізли з колючим дротом і рештки всякого військового виряду. Поміж те все десятки дір від гарматніх зривів, чи від мін, годі було сказати. Десятки димів ще снувались над містечком і між домами не видно було ні живої душі. Враження якесь таке, як на розритому цвинтарищі. Через момент всі ми усвідомляємо собі, що це сморід в'їдається в нашу свідомість, сморід спаленизни і щось ніби палена шкіра, чи шмаття, щось їдке, погане.

Обходимо першу розбиту барикаду і стаємо як вриті. На вулиці лежать трупи, один біля одного, самі цивільні, десь не десь між ними вплентаний совєтський однострій, а то самі старі, діти і жінки. Боже, жінки лежать у всяких фантастичних позиціях, всі майже а то й цілком нагі, я приглядаюсь ближче, бо не віриться очам: лежить труп із відрізаними грудьми, злитий весь кров'ю, а там зараз же жінка із розпореним черевом, цілком нага, друга, два хлопчики, з розтрощеними голівками, а там же дівчина мала, вся у крові, лице розбите чимось. Старі змасакровані, що годі впізнати, людські це трупи, чи звірячі.

Щось підходить до горла, годі дивитись. Це тільки на самому початку, на цій одній вулиці. Хати зруйновані, вікна вибиті з рамами, двері розбиті. Кеґеляйн і я дивимось разом на наступну хату. На дверях розіп'ята молода ще жінка, вся нага, живіт в неї розпорений чисто і в животі здохлий, чорний кіт...

Мертвецька тишина над містом. Але ця тишина не годна віддати того жаху, що його бачуть навколо очі. Чи можливо, що це зробили люди..? Куди наш світ іде в двадцятому сторіччі?

Ні собаки ні кота живого, ні навіть птахів не чути. Все мертве. А ми йдемо помалу, переступаючи трупи, йдемо, як у сні, і мені особисто здається, що це неправда. Але як сьогодні бачу ці образи перед собою, пишучі ці рядки і відчуваю, що пером не можу передати своїх вражень. З одної хати, з підвалу вчули ми стогін. Наввипередки вриваємось туди, адже всетаки хтось ще живий тут є!

В пивниці знайшли ми старого діда, може із 70 років, як не більше, всього в крові. Винесли ми його надвір, як найбільшу цінність, щоб хоч ним одним заперечити цей факт тотальної смерті, що прийшла на цих людей в страшній аґонії передсмертних мук. Поклали ми старого на якийсь недогорілий сінник, напоїли гарячою кавою з польової пляшки і він трохи прийшов до себе. Попросив слабким голосом закурити. Кеґеляйн подав йому цигарку, а один із наших стрільців трохи промив і перев'язав йому рану у грудях, від гострокінчастого штика.

Уривками, з довгими павзами старий став розказувати, що багато людей виїхало перед тим на захід, залишились тільки старі і жінки з малими дітьми. Большевики вдерлись до міста розбиваючи хати, до яких вдиралися цілими гуртами і перше, що впало їм в руки, це жінки.

На очах своїх дітей, своїх батьків чи воєнних калік, мужів, всі без вийнятку жінки, від малих дівчаток починаючи були без розбору ґвалтовані, брутально, з побоями, з лайкою, з безсоромними дотепами, від яких волосся дуба стає, ґвалтовані повторно, без кінця, припалювані вогнем цигарок і запальничок, коли вже не реагували і убивані, коли вже тратили свідомість.

Дванадцятьрічна внучка нашого старого не була помилувана, ніхто не був помилуваний, її ґвалтували на його і її матері очах, матір ґвалтували побіч неї, коли ж вже дитина зомліла, перерізали їй горло і матір ґвалтували далі. На кінець і її добили, а до старого повернувся якийсь совєт, ніби пригадавши і встромив йому багнет в груди. Старий упав між трупи, втративши свідомість і це його врятувало. Вони займались жінками і дівчатами.

Прочунявши пізніше, коли перша хвиля перейшла, заволікся до цієї пивниці, і там перечекав німецький протинаступ, але не мав сили вийти наверх і ми стали першими людьми, що їх він бачив після цього пекла. Ми його доставили пізніше до шпиталя. Не оглядали ми всього містечка, нам було млосно і гірко від цього, що ми побачили в цій його частині.

В повротній дорозі Кеґеляйн мовчав, курив тільки безнастанно. Що він думав я не знаю, бо він мені не сказав нічого. Але його очі були вогкі, його уста затиснуті і його руки дрижали, коли він закурював, це я бачив.

Надворі ставало щораз холодніше, наближалась зима. Фронт то наближався, то віддалювався, німці боронились одчайдушно, намагаючись стримати большевиків перед входом на німецьку територію.

Наш вишкіл добігав до кінця і в п'ятницю 17 листопада 1944 року ми отримали наказ вертатись до Дивізії, яка в цей час перебувала на Словаччині. Ми завантажились на поїзд, попрощавши нашого Кеґеляйна і залізні колеса знов загомоніли для нас на шляхах "нової" Європи...” (кінець цитати).

Такі „подвиги” совецькі вояки чинили по всій "звільненій" території. Проте не тільки Західна Європа, але й республіки СССР (начебто своя територія) зазнали жахливих злочинів з боку червоних „героїв-визволителів”. Нижче наведено оприлюднені архівні матеріали КГБ СССР, що були надруковані Євгеном Жирновим (див. газети „Власть” № 6 від 2000 року та газету „Имею право” № 22 (32) за листопад 2005 року). Всі документи наводяться мовою оригіналу:

Сообщение наркома внутренних дел Украины Василия Рясного, датированное октябрём 1945 года: «Из Закарпатской Украины конным порядком в район Станислава двигался кавалерийский корпус генерал – майора Баранова. В ночь на 4 октября военнослужащие при продвижении через Тяченский округ в сёлах, лежавших на пути, учинили массовый грабёж местного населения. В селе Дубовое ограблению подверглось 197 хозяйств. Представителями Народной Рады Закарпатской Украины учтены следующие предметы, изъятые у крестьян: овец 55, кур 66, кукурузы 26 центнеров, фруктов 11 центнеров. Кроме этого изъято большое количество одеял, подушек, мужской и женской одежды и белья, а также деньги».

В ноябре 1945 года молдавский нарком внутренних дел Михаил Маркеев докладывал о положении в Молдавии: «22 сентября военнослужащий воинской части 26766 Дауров К.Г. в пьяном состоянии ворвался в сельсовет и устроил там дебош. Гражданку Щербакову, пытавшуюся вывести его из помещения сельсовета, Дауров затащил во двор, где после нескольких нанесённых ей ударов изнасиловал… 29 октября в селе Яловенах Кишенёвского района военнослужащие 53 отдельной роты связи Коликов Н.А. и Карижанский П.И. убили местного жителя Бутяну за то, что последний не дал им вина...В общей сложности зафиксировано два разбоя, 40 грабежей и 15 убийств».

В докладе и справках, отправленных осенью 1945 года уполномоченным НКВД-НКГБ СССР по Литве Ткаченко, говорилось: «Значительная часть офицерского, сержантского и рядового состава почти во всех частях округа систематически пьянствует, грабит и убивает граждан, обворовывает квартиры и хозяйства, творит другие бесчинства над населением, в массовом порядке нарушает революционную законность…

В апреле военнослужащими 3-й воздушной армии, следовавшими из города Науместис Шакяйского уезда убит милиционер Шакяйского УО НКВД Шлизаускас, у которого похищен автомат и велосипед…

18 июля в городе Вильнюсе в час ночи мл. сержант Иванов, ефрейтор Лозовский и красноармеец Еремеев из воинской части 68533 ворвались в общежитие коммунального хозяйства Стройтреста Литовской ССР и под угрозой оружия изнасиловали находящихся там гражданок Медскене, Довоноскайте и Веневечуте…

В ночь с 30 на 31 июля военнослужащими Матросовым и Деребезовым в г. Утены совершено 3 вооружённых грабежа и изнасилование несовершеннолетней девочки…

24 августа в г. Каунас пьяные патрули местного гарнизона на проспекте им. Сталина ограбили профессора Мардынкявичуса, забрали у него золотые часы, 1200 рублей, документы и скрылись…

Начальник гарнизона г. Каунас, командир 2-го гвардейского стрелкового корпуса генерал – майор Баксов самочинно ввёл режим хождения в городе до 11 часов вечера. После 11 часов всех появляющихся в городе, в том числе и работников Горкома и Укома партии, забирают в комендатуру и держат до утра. Подчинённые ему командиры дивизий и полков в местах их дислокации ввели по его приказу такой же режим. Когда екретарь Алитусского укома тов. Рынкин начал возмущаться такими порядками, они его арестовали и отправили в комендатуру. Этот же Баксов в г. Каунасе забирает для подразделений любые здания учреждений, не считаясь с постановлениями Госсовета и Совнаркома республики, в том числе захватил самовольно школы НКВД, выставил часовых и приказал стрелять в тех, кто будет заходить в помещение…

21 сентября в г. Укмерге, пьяный патрульный, рядовой 241 миномётного полка Зыков, застрелил из автомата зам. нач. «Смерш» НКВД Литовской ССР майора Латышева и мл. лейтенанта этого же полка Ермолина…

23 сентября в гор. Шауляе неустановленные пока два работника штаба 6-й гвардейской армии в чине майора и капитана, будучи пьяными, застрелили на улице директора металлообрабатывающей фабрики, члена ВКП(б) тов. Ковестскаса и его заместителя Григолюнаса…».

Свердловское УНКВД докладывало, что «В некоторых случаях военнослужащие на почве совместной преступной деятельности устанавливают связи с уголовным элементом, снабжают его оружием и объединяются в грабительские группы. Во второй половине октября 1945 года в г. Нижний Тагил была командирована опергруппа УНКВД, которая вскрыла 5 активных уголовно – бандитских групп. Установлено, что 3 уголовные группы в числе 25 человек представляют одно преступное сообщничество, деятельность которого активизировалась участием военнослужащих 5-й железнодорожной бригады – Иванова, Солдатова, Лоц и других, - вооружавших уголовников огнестрельным оружием. Следствием установлено, что в сентябре– октябре преступниками при активном участии указанных военнослужащих было совершено в Тагиле и его окрестностях 30 вооружённых грабежей и убийство комсомольца Доброхвалова… Командиры частей не только всячески скрывают своих военнослужащих от ареста, но и, организовывая с помощью подчинённых подразделений штурмы отделений милиции, освобождают арестованных преступников».

Таких доповідних, датованих переважною більшістю кінцем 1945 року, налічується не один том, тобто злочини червоноармійців мали масовий характер. Отже КОГО на державному рівні в Україні шанують? КОГО вважають героями? Коментарі, як кажуть, зайві.

Такого солдата могла створити лише недолюдська система більшовизму. Звичайно не всі солдати РККА виконували людоненависницький заклик жида Еренбурга – грабувати, ґвалтувати і вбивати всіх і все. Проте сотні тисяч наявних уголовників, дегенератів і расових ублюдків у складі Червоної армії сповна виконали цей неприхований план більшовизму! Особливо цинічним в світлі цих подій виглядає пам'ятник "воїну-визволителю" з дівчинкою на руках в Берліні. Недолюдське спотворення дійсності стало воістину головною ознакою комунізму.

Тим часом справжніх учасників національно-визвольних змагань: вояків УПА, стрільців Дивізії «Галичина» та інших українських формувань на державному рівні не визнано досі. Фактично антиукраїнський уряд вшановує окупантів, адже Україна була визнана як незалежна, самостійна держава ще у 1918 році, тому починаючи з вторгнення московсько-більшовицьких загарбників перебування Червоної армії в Україні слід вважати окупацією. Протікала окупація України так само жорстоко. Підтримка українським народом боротьби УПА спричиняла не менші звірства з боку червоних недолюдків, ніж описані вище.