На 71 році життя після тривалої хвороби помер герой України, актор театру і кіно, директор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Богдан Ступка.

Ще з дитинства цей чудернацький дідусь зачаровував мене харизматичною зовнішністю та надзвичайно красивим голосом.

Виринають сюжети зі стрічок : «Украдене щастя», «Вогнем і мечем» , «Тарас Бульба», «Молитва про гатьмана мазепу», «Вчора закінчилася війна…». Його герої могли викликати і захват, і обурення, але – це точно – нікого не залишало байдужим.
Та найбільш незабутнім був його Майстер, зіграний у булгаківському «Майстрі і Маргариті» в театрі Івана Франка. Непоказний на перший погляд чоловік на очах перетворювався в Генія, Небожителя, Майстра-Ієшуа… Згодом жоден актор не зміг мене настільки переконати в справжності зіграного, а швидше – пережитого.

«Мені пощастило. Я бачив світ. Я бачив величну Амазонку, але подих у мене перехоплює від спокійної величності Дніпра…» Це слова не з вистави, а всього лиш із реклами «КиївСтар». Промоутери компанії не прогадали, коли запросили до участі в ролику Богдана Ступку.
Секрет простий: він був щирим, коли говорив про свою любов до України. На відміну від тих, хто, висмоктуючи соки з цієї землі, відверто зневажає її народ.

Він – неначе останній із могікан – тих, котрі навіть у цензурованих радянських стрічках незрозумілим чином передавав український дух. Україна втратила найкращого актора цілої епохи.

Коли найкращі друзі, рідні та кумири покидають нас – певно, вони потрібні Богові для небесних справ. Залишається лише пам’ятати їх і берегти тих, хто поряд.

«А й правда, крилатим грунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевне, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має!» - ці слова з поезії Ліни Костенко прочитав не хто інший, як Богдан Ступка. І вони якнайкраще личать саме йому.

Тепер ти маєш справжні крила … і точно літаєш десь серед янголів…