Панове, в мене маленьке прохання.
Тобто це велике прохання,
Маленьке ж у тому розумінні,
Що неважко виконати його.
Отже, в мене маленьке прохання:

Я прошу не стріляти в дітей.
Розумієте, коли летять кулі,
Тим більше, коли падають бомби,
На жорстку землю падають діти.
Ніколи
ніхто не підійме Їх.
Звичайно, коли вбивають дорослих,
Це теж не дуже приємна річ.
Але зрозумійте, панове, діти…
Вони красиві, в'єтнамські діти:
Чорне волосся, круглі обличчя
І дуже мудрі очі у них –
Древньої культури відбиток.
А можливо-страждань відбиток,
А можливо – для нас незвичен
Азіатський розріз очей.

Ні, ви не думайте, я розумію,
Що є концесії та угоди,
Захист свободи, рівність, братерство
І безліч інших приємних слів.
Та доки на землю падають діти,
Усі наші книги та кінофільми,
Гучні промови й дотепні спічі
Не варті ламаного шага.

Мені не траплялося жодного разу
Прохати чогось у конгресу США.
Та зараз в мене маленьке прохання:

Я прошу не стріляти в дітей.

Леонид Киселёв, 1968 р.
http://liva.com.ua/poetry-117.html

ПЕРЕВОД:
Господа, у меня маленькая просьба.
То есть это большая просьба,
Маленький же в том смысле,
Что нетрудно выполнить его.
Итак, у меня маленькая просьба:

Я прошу не стрелять в детей.
Понимаете, когда летят пули,
Тем более, когда падают бомбы,
На жесткую землю падают дети.
никогда
никто не поднимет Их.
Конечно, когда убивают взрослых,
Это тоже не очень приятная вещь.
Но поймите, господа, дети ...
Они красивые, вьетнамские дети:
Черные волосы, круглые лица
И очень мудрые глаза у них -
Древней культуры отпечаток.
А возможно-страданий отпечаток,
А возможно - для нас незвичен
Азиатский разрез глаз.

Нет, вы не думайте, я понимаю,
Что есть концессии и соглашения,
Защита свободы, равенство, братство
И множество других приятных слов.
Но пока на землю падают дети,
Все наши книги и кинофильмы,
Громкие речи и остроумные спичи
Не стоят ломаного гроша.

Мне не случалось ни разу
Просить чего-то у конгресса США.
И сейчас у меня маленький просьба:

Я прошу не стрелять в детей.