Плаче жінка у під’їзді, голосно валає.По дорозі коліжанку свою зустрічає.- Що, сусідко, сльози ллєш?-,запитала тихо.- У мій дім прийшла біда, та спіткало лихо...Під скорочення звільнили мого чоловіка,Син поїхав на АТО, а тепер — каліка...На мою малу зарплату, як тепер прожити?Подорожчала квартплата, чим тепер платити?Із Донецька братова, врятувалась з сином,І тапер живемо разом, у моїй хатині...Підросла ціна на ліки, у борги залізла,Подорожчали продукти, та пуста валіза...У Державі нема газу, хату обігріти,А попереду зима, що тепер робити?- Ти, подруго, не зітхай. Сама винувата.В тому, що біда прийшла, брат вбиває брата!Замість того, щоби сина розуму навчити,Ти його у “Правий сектор” вмовила вступити!А навіщо за нацистів голос віддавала?Син поїхав на “Майдан” - ти благословляла!Коли в землю ворожнечі сіяли насіння,Коли в “Беркут” на “Майдані” кидали каміння,Та Будинок профспілок, у вогні спалили,Та беззахистних людей, катували, били!Ти раділа, як народ, без жалю вбивали,А злочинців, як героїв, свято величали!Бог, сусідко, не сліпий! Він усе побаче!Хто над злочином сміявся — той тепер заплаче!Що посієш - те й пожнеш! Треба пам’ятати!Час розкидати каміння — час їх позбирати!За фашистами пішли, як вівець отара!Ти тяжкий зробила злочин! Ось тобі і кара!