Давно люблю этот стих:
Морква на городі, у саду бджола. Жаба на болоті крила розвела.
Хоче полетіти, тихо каже “Ква!” Але в небо взмити не дае Москва.
Знають, знають хитрі кляті москалі те, що у повітрі Жаби – королі.
Що розкинув крила, мов зелений птах цілий день парила б Жаба в небесах.
Що могла б дістати навіть до зірок, що створив літати Жаб зелених бог.
Але щось тримає, тягне до трави. Жаба точно знає – то рука москви.
В ней залізні пальці, як кільцем взяли. І трима за яйця Жабу москалі...
Кажуть, що не треба. Кажуть: “Ти лайно”. Але смотрить в небо Жаба все одно.
I хоча минають ці тяжки часи, досі заважають Жабі руські пси.
Годі, кляте стерво, Золота Москва Жаба ще не вмерла, Жаба ще жива.
Жаба ще порине в синю далечінь, бо немає в світi Краще Жаб створінь."